
Трагедія з дівчинкою на надувному колі нагадала мені історію з мого дитинства.
Мені було 11. Я вміла плавати, але не надто добре, тому плавала лише там, де відчувала, що дістаю до дна ногами. Пішла купатися, але вирішила повернутися по круг, бо були хвилі. Але коли хотіла поплисти до берега, то зрозуміла, що хоч як сильно я гребу, хвилі відносять мене назад у море.
Тобто пливу я вперед, а від берега стає все далі.
Це був перший раз у моєму житті, коли я стикнулася з відбійною течією. Від паніки почала захлинатися. Ніхто не бачив мене з берега, і поряд теж нікого не було.
Якимось дивом здогадалася плисти паралельно берегу, і так через якийсь час вдалося виплисти. Коли вийшла на берег, то вся трусилася від стресу. Впала на пісок і лежала так, доки цей тремор не пройшов.
Дуже боялася, що мене будуть сварити, тому нікому нічого не сказала.
Досі вважаю, що мене врятували вміння плавати і везіння. Але більше везіння.
Українська


