SedoY

2.8K posts

SedoY

SedoY

@SYDEV10

Se unió Ağustos 2021
141 Siguiendo17 Seguidores
Tweet fijado
SedoY
SedoY@SYDEV10·
Введение Существование Вселенной и самой реальности есть не что иное, как процесс, в котором энергия переходит в информацию, а информация формирует материю. Мы живём не в мире статичных объектов, а в бесконечно пульсирующей волне, где восприятие, осознание и даже сама мысль являются лишь формами структурированной энергии. Этот трактат рассматривает фундаментальную ошибку человеческой цивилизации: стремление к контролю над миром вместо понимания его волновой природы. 1. Энергия, Информация, Материя: Три Лика Реальности 1.1. Энергия как первооснова Энергия существует всегда. Она не имеет формы, но содержит потенциал для любой структуры. В мире, где нет наблюдателя, нет и различия между состояниями – только хаос энергии, который ожидает организации. 1.2. Информация как структурированная энергия Когда появляется процесс взаимодействия, энергия начинает оформляться в ритмы и закономерности. Эти закономерности мы называем информацией. Она не является чем-то отдельным от энергии, но представляет её структурированное состояние. 1.3. Материя как застывшая информация Материя – это финальная форма энергии, преобразованной через информацию. Это самый медленный и устойчивый уровень реальности, но даже он подвержен изменению, когда изменяются информационные потоки. 📌 Вывод: Всё, что мы видим – это слои структурированной энергии, где информация играет роль организующего принципа. 2. Человек как кодировщик реальности 2.1. Сознание как инструмент формирования информации Человеческий разум – это не просто наблюдатель, а активный участник формирования реальности. Мы не просто фиксируем мир – мы его создаём, переводя хаос энергии в упорядоченную информацию. 2.2. Мы не воспринимаем мир – мы его кодируем Реальность такова, какой мы её описываем. Наши языки, науки, законы – это способы кодирования информации, а не объективная истина. 2.3. Что за пределами информации? За пределами информации существует только чистая энергия, которая ещё не приняла форму. Возможно, это и есть фундаментальное «ничто», которое является источником всего. 📌 Вывод: Человек не просто живёт в реальности – он её формирует, осознавая или не осознавая этот процесс. 3. Политика, Экономика и Управление как Ошибка Контроля 3.1. Ошибка власти: контроль вместо управления На протяжении всей истории человечество стремилось к контролю. Законы, иерархии, институты – это попытки зафиксировать процесс, который по своей сути должен оставаться динамичным. Когда система слишком жёсткая, она ломается. 3.2. Экономика: деньги как форма застывшей энергии Современная экономика строится на накоплении, а не на движении. Но деньги, как и энергия, должны циркулировать, чтобы сохранять свою ценность. Мёртвый капитал – это застывшая энергия, вышедшая из игры. 3.3. Политика: страх хаоса тормозит развитие Государства боятся кризисов, но именно кризисы – это точки обновления. Управление должно быть не статичным, а волновым, использовать хаос как топливо для движения вперёд. 📌 Вывод: Политика и экономика должны перейти от жёсткого контроля к управлению потоками энергии и информации. 4. Как научиться управлять волной? 4.1. Остановить фиксацию, перейти к ритму Мир не нужно «удерживать». Нужно научиться чувствовать его колебания, адаптироваться к ним и направлять их. Как хороший моряк использует ветер, а не пытается его остановить. 4.2. Искать энергию до её структурирования Большинство людей анализируют информацию, но истинное управление реальностью начинается с того, чтобы чувствовать энергию, прежде чем она станет информацией. 4.3. Использовать кризисы как точки роста Каждый кризис – это не разрушение, а возможность перестроить систему на новом уровне. Вместо попыток «спасать» старые структуры, нужно создавать новые формы. 📌 Вывод: Мы должны научиться не контролировать мир, а управлять его ритмами. Заключение: Освободить Человека от Иллюзии Контроля Мы живём в мире, который постоянно меняется, но пытаемся сделать его неподвижным. Мы создаём структуры, которые сковывают нас самих, и боимся хаоса, который является естественной частью развития. Человек будущего – это не тот, кто стремится контролировать, а тот, кто умеет управлять ритмом. Только выйдя за пределы фиксации и страха, мы сможем по-настоящему использовать потенциал энергии, информации и материи.
Русский
1
0
0
1.2K
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@SlawomirDebski "Незручна правда полягає в тому, що й сто років тому забагато українців не були готові битися й гинути за український Київ. Для багатьох не мало значення, хто ним керуватиме." Тобі достатньо того, що я написав щоб ти зрозумів, що це брехня?
Українська
0
0
0
1
Sławomir Dębski
Sławomir Dębski@SlawomirDebski·
It is difficult to avoid the conclusion that one enduring reference point of contemporary Ukrainian strategic culture remains the Cossack wagon circle: firing in every direction at once: at the enemy, at allies, and at anyone unfortunate enough to be nearby. Strategic culture is shaped both by a state’s historical experience with the use of force and by the violence inflicted upon it. Ukraine’s resistance to Russia serves Poland’s strategic interest. That is precisely why Poland supported Ukraine from the first day of the full-scale invasion in 2022. But Poland's strategy towards Ukraine has been rooted in its strategic culture and historical experience. History deserves seriousness. Józef Piłsudski - whom some Ukrainian commentators now blame for the failure of Ukrainian independence a century ago - believed in an independent Ukraine more than many Ukrainians did at the time. That conviction led him to support Symon Petliura and launch the 1920 campaign toward Kyiv despite immense political and military risks for Poland. What is often overlooked is that in 1919 Piłsudski rejected General Denikin’s proposal for an alliance against the Bolsheviks because Denikin demanded that Poland abandon support for an independent Ukraine separate from Russia. Piłsudski refused. Poland relinquished that position only later, in the Treaty of Riga in 1921, when the Bolsheviks made renunciation of Ukrainian independence a condition for ending the war. By then Poland was nearly exhausted by fighting over Ukraine. It lacked both the military capacity and political leverage to continue. Nor was there sufficient support among Ukrainians themselves for a state independent from Russia. The uncomfortable truth is that one hundred years ago too few Ukrainians were willing to fight and die for a Ukrainian Kyiv. For many, it made little difference who ruled it. That memory shaped Poland’s first strategic question in 2022: were Ukrainians prepared to defend Kyiv this time? They answered with extraordinary courage - and Poland responded accordingly. Yet some Ukrainian commentators still assign Piłsudski responsibility for the collapse of Ukrainian independence, as if Poland - after nearly collapsing in that struggle itself - simply chose betrayal. This tendency to externalize responsibility goes beyond historical disagreement. It reflects a deeper strategic illiteracy: the search for external culprits to explain internal weakness and unresolved political development. If, after four years of full-scale war with Russia, parts of the Ukrainian public debate still cannot distinguish strategy from grievance, or grand strategy from historical resentment, then Ukraine may yet face the trauma not of military defeat, but of survival without victory - endurance on the battlefield without political consolidation, resistance without strategic clarity, and perhaps strategic loneliness after the war. Poland should watch this carefully. If Ukraine is eventually forced into a peace settlement with Russia without recovering all occupied territories - much as Poland itself was forced into the Treaty of Riga in 1921 without securing all it had fought for - Warsaw must be prepared for the possibility that disappointment in Kyiv will seek external culprits. There is a recurring tendency in parts of Ukrainian political discourse to explain historical setbacks through betrayal by others rather than through the limits of one’s own power, choices, or strategic circumstances. If that pattern returns after the war, Poland may once again find itself blamed not for what it did, but for what Ukraine was unable to achieve.
Piegziu@Piegziu

Trzeci dzień ukraińskiej dramy na X. Czytam z dużą dozą cierpliwości te wpisy, no ale niektóre to już szczyt bezczelności. Rzplita jako brutalny kolonizator. II RP jako okupant Galicji Wschodniej. Piłsudski jako likwidator ukraińskiej państwowości. Armia Krajowa jako zbrodnicza organizacja. Zakierzonia jako terytorium do odzyskania. Bynajmniej nie są to anonimowe konta, ale rozpoznawalne osoby z ukraińskiego social media. Myślałem, że przez ostatnie 30 lat Ukraińcy trochę oswoili się z tym, że historia i relacje międzynarodowe nie kręcą się wokół jedynie słusznej wizji Kijowa, ale widzę, że grubo się myliłem. Pod niektórymi względami nie widzę żadnych różnic z tępą kremlowską propagandą. Gra dokładnie na tych samych nutach. Ja naprawdę rozumiem, że Ukraina jest obecnie w bardzo trudnej sytuacji i niektórym puszczają nerwy, ale są pewne granice dobrego smaku. Jak mamy rozmawiać o budowaniu dobrosąsiedzkich relacji i bezpieczeństwa w regionie, skoro Polska domaga się upamiętnienia tragicznych ofiar, co naprawdę nie wymaga za wiele wysiłku, podczas gdy z Ukrainy płynie zwyczajnie ściek jakichś absurdalnych pretensji o to, że w Polska nie podała Ukrainie wszystko na tacy i sama nie położyła się do grobu? Niestety, ale Polakom i polskim władzom przyda się trochę otrzeźwienia. Nie ma sensu teraz obijać się od ściany do ściany, tym bardziej działać w akcie gniewu, bo nie na tym polega mądra polityka zagraniczna, ale musimy jako naród trochę przewartościować swój stosunek do Kijowa. Bo o ile nigdy nie wierzyłem w miłość między naszymi narodami, tak chłodna transakcyjność chyba będzie najuczciwszym podejściem.

English
100
643
2.6K
187.8K
SedoY
SedoY@SYDEV10·
Не використаний ресурс для будівництва Інтермаріума: Хвиля УГА (1919, після поразки в Галичині)Табори для вояків УГА (а також інтернованих цивільних галичан) поляки розгорнули на базі колишніх австрійських/німецьких. Найчастіше цитована сукупна оцінка: напередодні зими 1919–1920 у польських таборах перебувало 70–100 тисяч українців, із яких близько 15 тисяч померло від голоду, антисанітарії та знущань. Друга, окрема хвиля — інтерновані Армії УНР (1920–21). Її не можна підкладати під «УГА/ЗУНР», бо це вже наддніпрянці після Ризького перемир'я. Тут порядок — близько 15 тисяч вояків Армії УНР(за іншими підрахунками — до 20 тис.). ВИСНОВОК-БУДУВАТИ ТРЕБА БУЛО НЕ ПОЛЬЩУ, А РІЧ ПОСПОЛИТУ РІВНИХ НАРОДІВ. Політика Польщі тих років привела як до трагедії самої Польщі 1939 року так і інших народів. Польща єдина з всіх на той час мала суттєву підтримку від Антанти,переможця 1 Світової війни.
Українська
0
0
0
4
SedoY
SedoY@SYDEV10·
Пілсудський жодного разу не воював за Україну як самоціль — він вів польську рацію стану проти відновлення сильної Росії в будь-якій барві. У 1919-му меншим злом здавалися червоні — і він дав їм вижити. У 1920-му він зробив ставку на Петлюру як на буфер — і це теж було про Польщу, не про Київ. У 1921-му (вже руками ендеків у Ризі) Україну розміняли на «перетравлюваний» кордон. Спільний знаменник один: Україна — інструмент, а не суб'єкт. Концепція Intermarium ніколи не поширювалася на Східну Галичину. Буферні держави Пілсудський мислив на схід від польського національного ядра — Наддніпрянська Україна, Білорусь, Литва як глясис проти Росії. А Галичина з Львовом для практично всіх польських таборів — і ендеків, і пілсудчиків — була неторгованою польською територією, частиною ядра, а не об'єктом «федерації». Lwów semper fidelis, місто з польською більшістю в оточенні українського села, культурний центр — жоден польський політичний гравець не був готовий його віддати. Тому коли 1 листопада 1918 українці взяли владу у Львові й проголосили ЗУНР, війна стала неминучою — не всупереч федералізму Пілсудського, а тому, що Галичина лежала поза його межами за визначенням. Далі — суто воєнно: польський наступ навесні 1919, зокрема армія Галлера (перекинута з Франції нібито проти більшовиків, а кинута проти українців), зламав УГА; Чортківська офензива червня 1919 дала короткий успіх і захлинулася; до липня УГА відкотили за Збруч, Галичина опинилася під Польщею, а 1923 р. Рада послів визнала польський суверенітет із декларативною «автономією», якої ніколи не було. Як це зшивається з рештою ланцюга. Союз із Петлюрою 1920 р. був можливий рівно тому, що Петлюра у Варшавському договорі відступив Галичину (і Західну Волинь). Тобто наддніпрянська ставка Пілсудського будувалася буквально на тілі ЗУНР: ціною польської підтримки Києва була відмова від галицьких українців, яких Польща щойно розбила. Для галичан — УГА, потім ОУН — це була зрада, якої не пробачили ніколи. Звідси й трагічний розкол: УГА після відступу за Збруч у листопадовій катастрофі 1919 (тиф, розпад) перекидається спершу до Денікіна, потім до червоних — аби не під Польщу. Наддніпрянці й галичани опиняються по різні боки польського питання, і ця тріщина — структурна, не ситуативна.
Українська
1
0
0
9
SedoY
SedoY@SYDEV10·
Пілсудський жодного разу не воював за Україну як самоціль — він вів польську рацію стану проти відновлення сильної Росії в будь-якій барві. У 1919-му меншим злом здавалися червоні — і він дав їм вижити. У 1920-му він зробив ставку на Петлюру як на буфер — і це теж було про Польщу, не про Київ. У 1921-му (вже руками ендеків у Ризі) Україну розміняли на «перетравлюваний» кордон. Спільний знаменник один: Україна — інструмент, а не суб'єкт. Концепція Intermarium ніколи не поширювалася на Східну Галичину. Буферні держави Пілсудський мислив на схід від польського національного ядра — Наддніпрянська Україна, Білорусь, Литва як глясис проти Росії. А Галичина з Львовом для практично всіх польських таборів — і ендеків, і пілсудчиків — була неторгованою польською територією, частиною ядра, а не об'єктом «федерації». Lwów semper fidelis, місто з польською більшістю в оточенні українського села, культурний центр — жоден польський політичний гравець не був готовий його віддати. Тому коли 1 листопада 1918 українці взяли владу у Львові й проголосили ЗУНР, війна стала неминучою — не всупереч федералізму Пілсудського, а тому, що Галичина лежала поза його межами за визначенням. Далі — суто воєнно: польський наступ навесні 1919, зокрема армія Галлера (перекинута з Франції нібито проти більшовиків, а кинута проти українців), зламав УГА; Чортківська офензива червня 1919 дала короткий успіх і захлинулася; до липня УГА відкотили за Збруч, Галичина опинилася під Польщею, а 1923 р. Рада послів визнала польський суверенітет із декларативною «автономією», якої ніколи не було. Як це зшивається з рештою ланцюга. Союз із Петлюрою 1920 р. був можливий рівно тому, що Петлюра у Варшавському договорі відступив Галичину (і Західну Волинь). Тобто наддніпрянська ставка Пілсудського будувалася буквально на тілі ЗУНР: ціною польської підтримки Києва була відмова від галицьких українців, яких Польща щойно розбила. Для галичан — УГА, потім ОУН — це була зрада, якої не пробачили ніколи. Звідси й трагічний розкол: УГА після відступу за Збруч у листопадовій катастрофі 1919 (тиф, розпад) перекидається спершу до Денікіна, потім до червоних — аби не під Польщу. Наддніпрянці й галичани опиняються по різні боки польського питання, і ця тріщина — структурна, не ситуативна.
Українська
0
0
0
4
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@GBourjaili @ledi_unaa45138 Десерт, Вам сподобається-цей прапор у Вас на профілі.
SedoY tweet media
Українська
0
0
0
24
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@GBourjaili @ledi_unaa45138 Особисто для Вас, Співпрацювали з нацистами-Charles Maurras,Gabrielle Bonheur Chanel, Action Francaise. Алжир-Marcel Bigeard,Jacques Massu, Larbi Ben M`hidi.
1
0
0
37
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@rabit_k21691 @conform1st @nephilimeus Пілсудський допомагаючи Петлюрі , продав його Леніну ще в 1919 році. І витребував за допомогу Галичину. В той час 100000 вояк ЗУНР і УГА гнили в таборах в польщі , а могли б воювати на східному фронті. Так хитрожопий Пілсудський просрав і Польщу і допоміг нам просрати Україну.
Українська
0
0
0
6
K Krolik (Rabit)
K Krolik (Rabit)@rabit_k21691·
@conform1st @nephilimeus Poles only enter Ukraine in 1920 due Piłsudski and Petliura entered into an alliance because they believed their interests aligned against Bolshevik Russia, although both may have had unrealistic expectations about the campaign's prospects and Ukrainian public support.
English
2
0
0
33
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@rabit_k21691 @conform1st @nephilimeus Яку Польща програла в 1945 році. А якщо б виконали мандат Антанти без порушень могло бути по іншому.
Українська
0
0
0
7
K Krolik (Rabit)
K Krolik (Rabit)@rabit_k21691·
@conform1st @nephilimeus Volyn - we can describe it as a war between competing national movements seeking control of the same region. Volhynia events are part of the broader post–World War I struggle over borders in Eastern Europe, where several newly emerging states claimed the same territories.
English
2
0
0
27
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@mateusz_piotrow Додай ще українйів на Холмщині і також на Волині.
Українська
0
0
0
17
Mateusz Aleksander Piotrowski
Mateusz Aleksander Piotrowski@mateusz_piotrow·
1. Kto dobrze życzy przyszłości demokratycznej Ukrainy, nie powinien jej życzyć budowania swojej tożsamości na tradycji politycznej i nazwiskach odpowiedzialnych za ludobójstwo (Polaków na Wołyniu, Żydów w Babim Jarze). 2. Nie warto czekać z egzekwowaniem naszej polityki historycznej na "powojnie". Jeśli obecne ukraińskie elity są tak asertywne, gdy są pod ścianą – jak bardzo będą wobec nas asertywne, gdy poczują się mocniejsze?
Polski
13
0
25
1.6K
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@robek51 @evgenijbon84012 @Brezhnevite_SW А як ми повинні зараз реагувати на вбивство наших цивільних росіянами? Так як АК?
Українська
0
0
0
8
Trajan
Trajan@Brezhnevite_SW·
Ukrainians will unironically try to rationalize to you that cutting open the bellies of pregnant women is fine and dandy and then start crying and bawling about how inhumane it is that a Ukrainian athlete has to listen to the Russian anthem lmao. There is genuinely no reasoning with these people. No compromise or nuance can be achieved with them.
Raven@Ravvenrotth

Yes, poles did colonize Ukraine and oppress Ukrainians, but how dare Ukrainians fight back?

English
17
69
1K
22K
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@Macilias @theelishev І продав Петлюру Леніну. Все я йду з польськіх гілок новин і спілкувань. Перестав бачити сенс в спілкуванні. За то підтягнув знання по історії і супутнім наукам. Тихої ночі.
Українська
1
0
0
3
Macilias
Macilias@Macilias·
I actually don't disagree with most of that. Ukraine faced enormous structural problems, lacked sufficient international support, fought multiple enemies, and ultimately lost. My only point is that if we accept those realities, then the failure of Ukrainian independence cannot be explained solely through Polish actions or Polish betrayal either. That's also why I struggle with reducing Piłsudski to a villain. You describe a Ukraine abandoned by most of Europe. Piłsudski was one of the very few major European leaders who still believed an independent Ukraine should exist. We can debate whether he did enough. What I find much harder to argue is that he was the main reason Ukraine failed.
English
1
0
0
8
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@Macilias @theelishev Україна не була субʼєктна, німці які підтримували програли війну. Залишилась сам на сам. Акт злуки довго не прожив. Боролись як могли й програли. Польща не сама ж виборола незалежність.
Українська
1
0
0
11
Macilias
Macilias@Macilias·
I don't think we're actually disagreeing that Piłsudski acted primarily in Poland's interests. Every serious historian would agree with that. What I struggle with is the idea that acting in Poland's interests somehow proves that his support for Ukrainian independence was insincere or irrelevant. If Piłsudski merely wanted Galicia, then rejecting Denikin's anti-Ukrainian position makes little sense. Supporting Petliura in 1920 makes little sense. Repeatedly arguing that an independent Ukraine was necessary for Poland's security makes little sense. You may believe Riga was a betrayal. Many Ukrainians do. But I still find it difficult to understand how the same person can simultaneously be described as one of the principal obstacles to Ukrainian statehood and yet be one of the very few major European politicians who actively fought for it when most others preferred some form of restored Russia. As for the violations of obligations and minority policies, I've already acknowledged many of those criticisms. The question I keep returning to is different: How much responsibility for the failure of Ukrainian independence belongs to Polish actions, and how much belongs to the fact that the UNR never managed to build sufficient military, political, and social support to survive on its own? That's the part of the story I still feel is missing.
English
1
0
0
8
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@Macilias @theelishev Ви взагалі знаєте про відносини АК і УПА 1945-1946 рік?
Українська
0
0
0
4
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@Macilias @theelishev Також я навів тобі купу порушень міжнародних зобовʼязань і навіть власних законів заради будівництва РП2.
Українська
2
0
0
12
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@Macilias @theelishev І до речі а чому тільки вбивства? А спалені церкви? А побиті і покалічені та згвалтовані? А замордовані або посаджені в жахливі умови в концтабори?
Українська
0
0
0
3
SedoY
SedoY@SYDEV10·
@Macilias @theelishev Чому вважається прийнятним святкувати організації та лідерів, чия спадщина залишається нерозривно пов’язаною з масовим убивством цивільних? Тисяч десять українців достатньо?
Українська
1
0
0
5
SedoY
SedoY@SYDEV10·
Справа в тому, що багато поляків бачать повторювану тенденцію пояснювати історичні невдачі переважно діями інших. А що в цьому не так? 20 років вашої політики не нашоі привели до 1942-1947 років. Ви порушили все що могли з домовленостей? Я повинен це толерувати? Ви визнали цю провину? Ви сказали що ми гнобили українців з 20 по 39 рік? Все не так однозначно і фігури спірні, що від нас тоді треба?
Українська
1
0
0
12
Macilias
Macilias@Macilias·
I think this is where our perspectives diverge. You keep moving the discussion toward deeper social causes, historical grievances, mutual hostility, and the role of the population. Those things matter. But at some point, every nation also has to ask a different question: What part of the outcome was imposed from outside, and what part resulted from its own decisions, priorities, and political choices? The reason Piłsudski remains controversial is not that Poles deny Ukrainian grievances. It's because many Poles see a recurring tendency to explain historical failures primarily through the actions of others. Riga becomes a Polish betrayal. The collapse of Ukrainian statehood becomes a Polish betrayal. Volhynia becomes the inevitable result of Polish policy. At some point, however, organizations, leaders, and movements still have agency. Somebody decides whether civilians become targets. Somebody decides whether political goals justify ethnic cleansing. Somebody decides whether those decisions should later be celebrated. To me, that's why responsibility cannot be dissolved into "centuries of conflict" or "the will of the population." History creates circumstances. People make choices within them. Please read this to understand more about our perspective on that matter: x.com/SlawomirDebski…
English
2
0
0
14