Fella Kuti

💔 ANI YELTSOVA WAS 21 WHEN SHE WAS KIDNAPPED BY THE FSB In November 2022, Russian occupiers broke into her grandmother's house in the village of Aghaymany in the Kherson region. Ani was put in a bag over her head, pushed into a car and taken away in front of her relatives. Her "crime" was pro-Ukrainian posts and videos from liberated Kherson. For more than three years, the girl was transported between the occupied territories and Crimea, kept in cold cells and shown in propaganda footage with bruises under her eyes. In February 2025, a Russian court sentenced Anya to 10 years in prison for fabricated "espionage". Today, she is in a pre-trial detention center in occupied Chonhar

If there is a law, the law must be obeyed, says the legendary Iryna Farion, reminding us of the importance of the Ukrainian language in the public space. She was killed for love to Ukraine.

⛓️ A young woman describes what life was like under occupation and how the Russian occupiers offered to let civilians return home from Russian captivity if they sang the Russian national anthem. Everyone refused—even the severely ill who had life-saving medicine at home. The Russians also spoke of killing infants in captivity so as not to hear them crying. The Russian occupiers also played "Russian roulette": they would point assault rifles at people's temples and fire, watching to see which bullet would go off, or they would throw grenades into prison cells under children's beds.

A touching photo... A little girl fell asleep on public transport. Her mother was carrying a lot of bags and couldn't take her child. A Ukrainian soldier stood up so that the girl could sleep and not fall.

A grandmother from Chernihiv region remembers how when the Russians were killing civilians, they asked her how old she was, she answered 96 and then the Russians left her alive but destroyed everything... She says with tears in her eyes that the Russians are destroying her country...

🇵🇱 🏛️ A Family Legacy Against Historical Revisionism Andrzej Szeptycki, the Deputy Minister of Science of Poland and great-grandson of the brother of the legendary Ukrainian Metropolitan Andrey Sheptytsky, reminded Poles that "the UPA fought for the independence of Ukraine." For this, pro-Russian Poles are demanding his resignation. Do you see how hatred and ignorance distort people?

⛽️ The "Gasoline Cloud" Delusion Because Russia cannot deliver gasoline to the occupied Ukrainian territories, as Ukraine controls all the routes, Russian general and deputy Gurulyov proposed an idea of how to bypass this. A direct quote: "We have technologies, still Soviet ones. We can heat and evaporate several train cars of gasoline, say, near Anapa, and form a gasoline cloud from it, and then direct it to Crimea with special fans, where we will make it rain. The technology was already tested in 1986—just get your basins ready!"

🚨 BREAKING: Governor of the Russian Central Bank Nabiullina is under de-facto house arrest according to former All-Russia State Television Editor-in-chief Dmitry Skorobutov, exiled in Switzerland. In a heated exchange at the end of May / early June, she gave Putin an ultimatum: She will quit and leave the country if Putin starts total mobilization.

Їй назавжди 20, а сьогодні було б 25: історія бойової медикині з Прилуччини Ангеліни Євдокімової, яка загинула, рятуючи поранених під Мощуном. Ангеліна Євдокімова, бойова медикиня 72-ї окремої механізованої бригади, загинула 28 лютого 2022 року в бою під Мощуном. Їй було 20 років. За свідченнями родичів, під час першого авіанальоту вона вижила й почала надавати допомогу пораненим, однак повторний удар російської авіації став для неї фатальним. Рідні дівчини в цей час перебували в окупації. Про її загибель вони дізналися 1 березня, а тіло отримали через тиждень. Поховання відбулося 7 березня без військових почестей - лише з присутністю близьких і сусідів. До повномасштабного вторгнення Ангеліна дев’ять місяців прослужила в зоні ООС. Останнім часом вона планувала повернення до цивільного життя та створення родини. У 17 років дівчина втратила матір. Закінчила Прилуцький медичний коледж за спеціальністю "сестринська справа", після чого підписала контракт. Родичі зазначають, що не схвалювали її вибір, вважаючи військову службу нежіночою справою, однак Ангеліна прийняла рішення самостійно, поставивши їх перед фактом. 7 червня їй мало б виповнитися 25 років. Вічна пам'ять Героїні.

Diese Videos zeige ich euch nicht – aber ihr müsst verstehen was in Kherson passiert. Russische Soldaten jagen Zivilisten mit Kamera-Drohnen. Wie ein Computerspiel. Eine Frau geht zum Markt – Ziel. Ein Kind spielt draußen – Ziel. Ein Krankenwagen fährt zu einem Verletzten – Ziel. Dann kommt der zweite Schlag – für die Retter. Über 200 Tote. 2.000 Verletzte seit 2024. Die UN-Kommission unter Erik Møse hat die Befehlskette zurückverfolgt – bis zu Putin selbst. Das ist keine Kriegshandlung. Eine Kriegshandlung hat ein militärisches Ziel. Das hier hat keines. Das ist die Befriedigung eines Mannes der Menschen als Zielscheiben betrachtet – und ein System das ihm dabei zujubelt. Wer das noch „Spezialoperation" nennt – und Putin als Verhandlungspartner sieht, hat nicht verstanden womit wir es zu tun haben. 🇺🇦🇪🇺

Уявіть як колишній мер українського міста власноруч бере в полон російського штурмовика: пам'яті Олександра Цебрія, позивний "Мер". Олександр Цебрій - це людина, яка після цивільної кар’єри обрала найдорожче - захист Батьківщини й загинула як Герой. До війни Олександр був відомим політиком та очолював місто Умань на Черкащині . Його запам’ятали як принципового керівника, який заради безпеки містян під час пандемії ночував у спальному мішку під Офісом Президента, домагаючись закриття в’їзду для паломників-хасидів . А коли почалося повномасштабне вторгнення, 50-річний екс-мер не лишився осторонь. Він добровольцем пішов до війська, хоча мав право на бронь . Олександр служив у найгарячіших точках на Донеччині. Він був молодшим сержантом, командиром кулеметного взводу, а згодом - штурмової групи в 58-ій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського . Його називали безстрашним. Він особисто копав окопи під обстрілами, витягував поранених з-під вогню та надавав їм допомогу. Навіть коли бліндаж завалило після прямого влучання міни, він відкопався й продовжив роботу . "Мер" за власні кошти купував для бригади будматеріали для зміцнення позицій та дрони для аеророзвідки. У 2024 році він особисто захопив у полон російського штурмовика. За цей подвиг Сирський вручив йому орден "За мужність" ІІІ ступеня . Олександру було мало оборони. Він сформував штурмову групу зі свого взводу, щоб відвойовувати землі. Перед атакою він мріяв: "Я стільки провоював тут, що після війни хочу викупити цю посадку й зробити музей пам’яті всіх побратимів, яких ми втратили". 24 липня 2024 року під час штурму позицій біля селища Новодонецьке на Донеччині Олександр Цебрій загинув. Його група виконала завдання, відбивши кілометр української землі, але "Мер" отримав смертельне поранення. У грудні 2024 року Президент України присвоїв йому звання Герой України (посмертно) з врученням ордена "Золота Зірка". Сьогодні посадка, за яку він воював, стала тим самим музеєм його пам’яті. А у французькому місті Ромії-сюр-Сен, місті-побратимі Умані, його ім’ям названо стадіон . Вічна пам’ять Герою!

Пам'яті Катерини "Мяу" Троян: річниця загибелі доброволиці, яка стала легендою серед операторів FPV-дронів у ЗСУ. Служила в десантних військах, здійснила понад тисячу бойових вильотів. Вона мала освіту програміста та журналіста, займалася легкою атлетикою, йогою, гірськими лижами та скелелазанням. У березні 2022 року вивезла сім’ю за кордон, волонтерила, працювала в IT у Австрії, Сербії та Грузії. Мала високу зарплату й спокійне життя, але у 2024-му добровільно повернулася в Україну, пройшла підготовку на операторку FPV, склала присягу й долучилася до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воювала на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, брала участь у Курській операції. Отримала важке поранення на Покровському напрямку. Доправили до лікарні Мечникова, але врятувати не змогли. Загинула 5 червня 2025 року. Їй було 32 роки. Побратими згадують її як людину з відкритим серцем, без гордині, завжди готову допомогти й не боятися просити про допомогу. Друзі дитинства розповідають, що вона змалку цікавилася десантом, грала у "війнушки", а потім обрала шлях захисту країни замість успішної кар’єри. Прощалися в Києві, в Михайлівському соборі. Друзі запалили кольорові фаєри, щоб прощання було яскравим, як її життя. Вона була єдиною донькою в родині. Її образ увійшов до міжнародної фотовиставки "Жінки на захисті України". Катерина "Мяу" стала символом незламності, професіоналізму та внутрішньої сили. Слава і честь жінці-воїну!

She waited twelve years for this. In 2014, Liliia Karas lost her nephew to the war. Two years later — her brother. From that moment, she had one plan: wait until her child turned at least 16. Then join. "I was waiting until my child was at least 16 years old to come here. To defend my native land. To defend my family." When she finally arrived at training, they offered her options. She had only one answer. "I said — I am only a gunner. Only a gunner. That's it." The 23rd Separate Mechanised Brigade took her at her word. Liliia now operates the Browning heavy machine gun mounted on a MaxxPro armoured vehicle. When the signal comes, the crew moves to position and works. Her combat sister Nastia drives. Liliia is behind the gun. "They told me right away: 'You're on the Browning.' I said: 'Super.'" No hesitation. No negotiation. Twelve years of waiting — and then exactly the role she came for. 🇺🇦Ukraine's front line is held by people who chose to be there. Who counted the years. Who said goodbye to children old enough to understand why. Liliia Karas. Gunner. 23rd Brigade. Source: 23rd Separate Mechanised Brigade / ArmyInform, June 13, 2026 #Ukraine #UAF #DefendingUkraine #WomenInUniform

"How do you even keep your mental health together?" "I don't. I lost it a long time ago. Ever since three of my closest friends and my boyfriend were killed. I was the one who recovered his body from the evacuation point." Ukrainian Defender "Kit" ("Cat") from the Magura Brigade joined the military at the age of 24. Over four years of service, she has fought in some of the war's hottest sectors, including the defense of Donetsk region, the counteroffensive in Zaporizhzhia region, and the Kursk operation. Kit's boyfriend died defending Ukraine in Donetsk region while carrying out a combat mission. "One evening, he brought me the wounded and the fallen from the positions, and the very next evening, he was the one being recovered..." Today, Kit is defending the Sumy region. 📹: Hromadske Radio

“Сьогодні день народження моїх близнюків — Святослава і Станіслава. Колись цей день був подвійним святом. Два однакові торти, два набори подарунків, два голоси в домі, два сини поруч. Вони прийшли у цей світ разом, ніби від самого народження доля вирішила, що вони будуть йти життям пліч-о-пліч. Вони росли разом, ділили дитинство, мрії, радощі та труднощі. Були не просто братами — були частинкою один одного. Той особливий зв'язок близнюків неможливо пояснити словами. Його можна лише відчути. Коли почалася війна, вони не сховалися за чужими спинами. Вони разом стали на захист України. Разом одягнули військову форму. Разом дивилися в очі небезпеці. Разом виконували бойові завдання. Як і все своє життя — поруч. Мабуть, ніхто не міг уявити, що настане день, коли один брат буде змушений жити за двох. Сьогодні день їхнього народження. Але вперше це свято не таке, як колись. Бо поруч немає того, хто ділив цей день від першої секунди життя. Немає того, з ким вони разом зробили перший подих, перший крок, пройшли дитинство і дорослішання. Для матері немає страшнішого болю, ніж бачити, як один син задуває свічки, а іншого можна обійняти лише у спогадах. І немає страшнішого болю для брата-близнюка, ніж зустрічати свій день народження без того, з ким був нероздільним усе життя. Та сьогодні я хочу згадувати не війну. Не той день, який приніс горе. Я хочу згадувати двох хлопчиків, які колись прийшли у цей світ разом. Двох братів, які разом стали чоловіками. Двох воїнів, які разом стали на захист своєї землі. Бо навіть якщо доля розлучила їх тут, вона не здатна розірвати те, що було створене від народження. Для мене вони назавжди залишаться разом. Святослав і Станіслав. Двоє близнюків. Двоє братів. Двоє воїнів. Одна душевна єдність. Одна материнська любов. Назавжди.” Тетяна Кирилюк

Today, russia’s war of aggression against Ukraine has lasted as long as World War I. The difference? WWI ended. This war is far from over. This is not putin’s first war and it won’t be his last. Since 1999, Russia has been at war more than at peace. The world keeps asking how to stop this war. The real question is: how do you stop a system built on war? Ukraine is doing the world’s work. The world owes it more than sympathy! 📸 This picture was taken more than 4 years ago. I remember it quite well. #Ukraine #WeAreAllUkrainians

Ukraine shot down Russian Kalibr cruise missiles. Then took them apart — board by board, component by component. What Ukraine's Ministry of Defence @DefenceU found inside should be uncomfortable reading for Western regulators and sanctions enforcement agencies. More than 80–90% of the guidance system electronics: foreign-made. Every part marked. Every manufacturer identified. 🧵👇

No, sweetie. Donetsk was a city of a million roses when its own Ukrainian flag flew above it. Back then, it was also the fastest-growing and most rapidly prospering city in Ukraine -- home to what was the finest regional airport in Eastern Europe, one of the world's best football stadiums, a state-of-the-art railway terminal, and one of the cleanest, best-maintained cities in the region. Its elites were running Kyiv, and every time I visited Donetsk as a student, riding the famous trolleybus Route No. 2 through the city, I was amazed by how many new office buildings were appearing, how much money was flowing into the city, and how many international companies were opening their doors there. Fifteen years ago, to us kids from Donbas, Donetsk felt like the center of the universe because it had everything one could possibly dream of. It was a young city of universities and libraries, where the overwhelming majority of boys and girls from across Donbas went to study, including those from my own small hometown an hour away by bus. Names like Liverpool or Detroit Rock City may mean nothing to you, but our Ukrainian Donetsk was a city of great rock clubs and unforgettable concerts. We traveled there to see Western bands perform. We bought rock merchandise at the legendary Right House store near Krytyi Market. Scorpions, Rihanna, and Beyoncé performed at the famous Donbass Arena. Schoolchildren from across Donbas were bused in to watch Shakhtar Donetsk matches. The city even had a famous monument to The Beatles. It was a city where we sang songs on guitars in its beautifully maintained parks and along the Kalmius embankment before heading out to buy the famous "green Donetsk burgers." Our older friends moved there after graduation, formed rock bands, recorded full albums, and held wedding celebrations in the squares around Donbas Arena. We traveled there to visit the legendary Radio Market in search of films, music, and books. And then you arrived. And you turned the wealthiest, most prosperous Ukrainian city into a piece of shit. You deceived many of its people with sweet promises of Russian oil-fueled prosperity broadcast from television screens, but what you brought instead was war. You transformed a thriving city into a criminal wasteland ruled by ethnic gangs from Russia, into a kingdom of Stalinist terror straight out of the 1930s, complete with torture chambers in the infamous Izolyatsia prison camp. You turned the magnificent Donetsk Airport into lifeless gray rubble, while the vast stands of Donbas Arena have spent a second decade slowly being reclaimed by weeds instead of hosting Champions League finals and Metallica concerts. You swept away an entire generation of the city's men through your forced mobilization and threw them against Ukrainian machine guns until there were barely enough people left to keep basic municipal services running. Because of you, prosperous Donetsk became a withered desert without reliable water, because your war destroyed the canal system that carried water from the Siverskyi Donets River into Donbas. For years now, people have lived with chronic water shortages and have been reduced shitting into plastic bags forever. You dragged Donetsk back like seventy years in time. You turned it into a depressed backwater, devoid of hope and future. Even ten years ago, tens of thousands of people, the most active, the most talented, the most entrepreneurial, fled the city and found refuge in Kyiv and elsewhere in Ukraine. Many of them still remember our Donetsk with tears in their eyes, the Donetsk that existed before the arrival of the "Russian World." You transformed it into something that even my pro-Russian acquaintances are shocked to see when they return after years of occupation. It was you who trampled the million roses of our Ukrainian Donetsk into shit beneath the tracks of your tanks and the boots of your death troops, turning them into a foul swamp of death and despair. And that stain will forever remain on the conscience of fascist Russia, which brings nothing but destruction, decay, and death wherever it goes.

Sandra Andersen — Member of the Norwegian Parliament. She left behind a comfortable seat in parliament, a peaceful life, and prestige. In 2022, she came to Ukraine and joined the International Legion as a combat medic. Kyiv region. Mykolaiv. Donbas. Kherson. Under fire, in the mud, through relentless shelling, she saved the lives of Ukrainian soldiers. On the front line, she found more than a purpose. She met a Ukrainian marine known by the call sign “Jabari.” In 2024, they got married. In 2025, their son was born. Ukraine gave her everything: purpose, love, and a new family. Sandra, you are living proof that true heroes do not sit in comfortable offices — they wear body armor bearing the Ukrainian trident. Eternal respect and deepest gratitude from the Ukrainian people.

Jmenovala se Olga Teryaniková. Bylo ji 22 let. Nedávno se vdala. Byla v 7.měsíci. Olga pracovala s dětmi v rehabilitačním centru „,Chance". Její manžel Vitalij nyní bojuje v řadách Ozbrojených sil Ukrajiny. Rusové nejsou narod. Je to jen smečka primitivnich stvůr, ktere přirovnávat ke zvěři by bylo urazkou přírody. Rusové jsou však jeji velký omyl. Doufám, ze si ten svůj omyl zlikviduje sama.