ПРАВИЙ СЕКТОР@praviy_sector
Під час нещодавніх ЛГБТ-акції і супутньої контр-акції у Львові популярне медіа використало дуже промовистий і дуже цинічний прийом: спробувало висміяти контр-акцію, акцентуючи, що більшу частину її учасників становили неповнолітні (все це подавалося не згідно вимог жанру новинних повідомлень, а в тональності “хі-хі, ха-ха, рука-лице”).
В чому тут цинізм?
Те, що акції проти ЛГБТ, фемінізму та інших елементів лівого порядку денного здебільшого збирають юнаків та дівчат, має дуже просте пояснення. Абсолютна більшість тих, хто виходили на такі акції до 2022 року, на початку повномасштабки повернулися/пішли до війська. На жаль, більшість лідерів вуличного спротиву загинули (Тарас Бобанич, Георгій Тарасенко, Кирило Бабенцов, Максим Михайлов-Непийпиво). Значна частина тих, хто з огляду на вік не пішли до армії на початку повномасштабки, зробили це пізніше. Досить очевидно, що ті юнаки, які сьогодні виходять на праві акції, приєднаються до СОУ за рік, два чи декілька (якщо війна буде тривати або відновиться після заморозки).
З чого хіхікали журналісти? Вони хіхікали з жертовності тих, хто на війні з 2014 чи 2022 років, із їхніх смертей, із того, що існує прошарок молоді, для якого збройний захист Батьківщини є очевидним обов’язком.
Недільна контр-акція у Києві була доволі масовою. Її учасниками, крім юнацтва націоналістичних і консервативних структур, стали ветерани, діючі військові, звичайні сім’ї. Я не слідкував детально за висвітленням цієї акції у ЗМІ. З того, що я зауважив, - все те ж намагання висміяти чи принизити якимось іншим чином. Значний акцент було приділено молоді, афілійованій із рухом, більшість учасників якого на початку повномасштабки стали бійцями ГУР (до повномасштабки ЗМІ та “прогресивна громадськість” обговорювали належність цього руху до московської агентури).
Нічого дивного в цьому немає. На початку повномасштабки журналісти підвищували відвідуваність своїх ресурсів на темі оборонців Маріуполя, хоч незадовго до того залюбки висвітлювали акції борців проти “правого екстремізму”, які вимагали заборонити полк “Азов”. Ці ж самі чи подібні до них журналісти з легкістю поливали брудом учасників добровольчих формувань 2014-2015 років, які вижили і наважилися висловлювати в тилу свою позицію з приводу суспільно-політичних і світоглядних питань. Пройде час, і та сама доля буде чекати тих, хто доживе до демобілізації після повномасштабки.
Ігор Загребельний, військовослужбовець
