Олекса Мельник@CHOBUDA
ЩЕ ОДНА ДУША ПРОПАЛА У НАЙТ-СІТІ
Цього разу я пройшов Cyberpunk 2077 правильно. Повністю проігнорував доповнення «Ілюзія Свободи», яке суперечить основному сюжету і скасовує його, як «Новий заповіт» скасовує «Старий заповіт». А також виконав усі контракти. Тепер я розумію, що саме у контрактах уся суть життя моєї Ві у нетрях Найт-Сіті.
Моя Ві знову покохала. Хоча починалося все дуже буремно і безладно. Брудне блядування по мотелях на околицях міста чи у стрип-клубах на Шпек-стріт — це не по-дорослому, хоч весело перші рази. А от стійкі стосунки із офіцером поліції Рівером, якого я пестливо називаю Ровером — оце ознака зрілої Ві. Цей благородний простак просто не міг вижити у Найт-Сіті. І зустріч із моєю сильною та самодостатньою героїнею надала його життю сенсу і ваги. А ще Ві зберегла його родину від знищення маніяком. Це була наша спільна справа. Вона і зацементувала фундамент стосунків. Шкода лишень, що CD Projekt RED забили товстого імплантованого хуяку на соціальний контент у грі. Побачення із Ровером (як і з будь-яким іншим персонажем) — це порожняк. Він приходить з тими самими репліками, що й на попередньому побаченні, робить ті самі дії, спить поруч і все. Секс у грі теж робився людьми, які практикують статеве життя лише з правицею чи лівицею, а тому демонструють лиш якісь побіжні порнографічні фантазії. Але це дурниці.
Моя Ві багато втрачала. Похорони Джекі відлунювали неприємним спогадом усю гру. Дивовижно, що з найліпшим другом головної героїні ми проводимо дуже малу частку хронометражу гри, але він встигає так запасти в душу, що зустріч із його мамою чи коханою Місті по його кончині просто крає серце через невтілені мрії і плани на життя.
У фінальному штурмі Арасаки загинула Роуґ. Це було і сумно, і велично водночас. Бо відчувалося не як життя обірване, а як завершене увінчанням Роуґ званням легенди. Бо цього разу нам усе вдалося і ми не просрали шанс, як 50 років тому.
Абсолютним шоком була смерть Джошуа Стівенсона. Це один із найдоросліших квестів у всій моїй відеоігровій практиці. Засуджений вбивця щиро розкаюється у своїх злочинах. Просить пробачення у родичів своїх жертв і шукає спокуту через прийняття страти на хресті. Також він записує мозкограй своїх останніх хвилин, аби залишити людям доказ своєї віри і каяття. Я підтримав Джошуа на його шляху. Не пробачив, але повірив і виказав повагу до його переконань. Мене трусило, коли я забивав цвяхи у його тіло і ставив Джошуа поряд із мітичним Ісусом, якого той прагнув наслідувати.
Незмінною у порівнянні із попереднім проходженням Cyberpunk 2077 залишилася моя радість від наявності у грі російської озвучки. Це ні з чим незрівняне відчуття, коли ти йдеш по американському місту, довкола лунає англійська, іспанська, креольська, японська, аж раптом звідкись із засцяного закапелка занепалого міста мрій чути щось на узкам нарєчіі. На звуки язика вриваюся з двох ніг і ще до того, як закінчується моє ультимативне уповільнення часу, на землю в рапіді падають безголові, безногі, покавалковані поціновувачі пушкіна і булґакава. Це майже так само весело, як вбивати їх дронами на фронті. А головне, що у грі немає жодного позитивного чи взагалі суб’єктного російськомовного персонажа. Просто натовп для кривавих розправ. Дякую, CD Projekt RED!
І так, цього разу я провів із Джонні Сільвергендом значно більше часу. Ми порозумілися і я перейнявся сипатією до цього ветерана-скиглія. Ми пройшли шлях від взаємної ненависті і спроб убити одне одного, до самопожертви наввипередки заради одне одного. Джонні все ж залишився мудилою. Але якщо правильно приструнювати його, то він може бути конструктивно налаштованим мудилою, який увесь свій деструктив спрямовує не на близьке оточення, а на спільних для нас ворогів.
Ми і лише ми разом були на його похороні. Ми дали жару на заключному посмертному концерті у якомусь дешевому клубі. Ми повернули борги старим друзям. Ми пробачили і отримали пробачення від інших. Зрештою ми поставили на коліна Арасаку.
Коли моя Ві усміхнена приймала власну смерть на орбіті Землі, я не відчував жалю чи скорботи. У цю мить я почувався сповненим. Моя Ві відбулася, як і належить. Зрештою, вона загинула ще на самому початку гри, коли схопила кулю просто у їбальник, а скіпка з енграмою Джонні відновила її мозок. Ві поплатилася за своє зухвальство, але отримала шанс і час на те, аби піти із Найт-Сіті на своїх умовах, палаючи яскравіше за зорі, яких ви не побачите з міста, охопленого неоновою пожежею.
