Eugeniusz Bilonożko

Виклики, які стоять перед Україною, потребують здорового, дорослого, професійного, державницького підходу. Посилки з орденами поїхали до Варшави. Всі ми вихлюпнули зрозумілі емоції. А тепер усім треба заспокоїтись. Польща — наш стратегічний сусід, союзник, держава, через яку проходить величезна частина нашої безпеки, логістичний хаб забезпечення зброєю наших Збройних Сил, країна, від якої великою мірою залежить наш вступ до ЄС та НАТО. За часів моєї каденції невипадково вона була нашим головним європейським і євроатлантичним адвокатом. Польща — це країна, яка прийняла понад мільйон українських біженців, і їм потрібні добрі стосунки між нашими народами. Тож українсько-польські відносини — це не майданчик для хайпу, взаємних образ і політичної капіталізації на емоціях. Тому час припинити ескалацію там, де потрібні холодна голова, професійна дипломатія і державницька відповідальність. За умов, коли ключові українські комунікатори на польському напрямку все ще киплять емоціями, виникає просте запитання: хто сьогодні реально займається дипломатією з Польщею? Хто відповідає за політичну комунікацію з польською владою? Хто говорить із польським парламентом, урядом, президентською адміністрацією, місцевими елітами, експертним середовищем, медіа? Хто гасить пожежу? Що взагалі робиться для відновлення довіри? Що буде з українсько-польським стратегічним партнерством? Якою буде атмосфера довкола надзвичайно важливої для нас конференції в Гданську? Ми можемо мати суперечки щодо аграрної політики, перевізників, конкуренції, політики, пам’яті тощо. Але все це треба вирішувати через дипломатію, комунікацію і повагу, а не через бійки в соціальних мережах. І без претензій до історичних підручників один одного — хай ними переймаються вчені, а не політики. Наша спільна історія надто складна, сповнена взаємних кривд і образ, і кращих ліків, ніж «прощаємо і просимо прощення», ще ніхто не прописав. Майбутнє не має бути в заручниках від минулого. Тим більше, шо не минуле — причина цієї кризи у двосторонніх стосунках, а внутрішні проблеми, популізм, гонитва за рейтингами. Україна не має розкоші сваритися з Польщею. Польща не має розкоші сваритися з Україною. Ми воюємо за незалежність та існування української державності. І ми повинні берегти кожного союзника, кожен інструмент, кожну можливість. Росія ж лише аплодуватиме кожному нашому взаємному приниженню, кожному необережному слову, кожному новому скандалу. Пропозиції нашої команди такі. Перше. Припинити публічну ескалацію. Друге. Негайно провести аудит української політики щодо Польщі: хто відповідає, яка стратегія, які канали комунікації, які проблеми, які рішення. Третє. Повернути професійну дипломатію. Не шоу, не образи, не спілкування через ЗМІ, не публічний шантаж, не гру у «хто гостріше і болючіше відповість полякам», а системну роботу з польською державою і польським суспільством. Мій заклик до дипломатів: залиште справу повернення орденів політикам, у вас же — своя важлива місія. Четверте. Відокремити емоції від національного інтересу. Бо національний інтерес України — це сильний союз із Польщею, підтримка України в ЄС і НАТО, спільна безпека та спільне стримування росії. П’яте. Маємо забезпечити обіцяне відкриття всіх переговорних кластерів з Європейським Союзом у липні. Це також залежить і від Варшави, і тут не можна недооцінювати ризики. Час працювати і відновлювати українсько-польське стратегічне партнерство. Не можна допустити розділення України і Молдови в європейській інтеграції. Не раз вже говорив: треба припинити втрачати людей, території і час. Тепер додам: так само важливо нам не втрачати партнерів і союзників.

«Наш єдиний меседж — нам потрібні рівні права. Такі, як і в гетероспільноти. Зараз війна, багато військових гинуть, у тому числі ЛГБТ-військових. І казати, що права не на часі — це неправильно», — каже учасник «КиївПрайду». Чому люди вийшли на Марш рівності — дивіться у відео Відео: Денис Булавін / hromadske